Один у полі не воїн

06.08.2026

Як подружжя Айвараса Абромавичуса та Катерини Рибаченко побудувало і продало один із найкращих в Україні аграрних бізнесів

Чемпіон Литви з баскетболу, співзасновник першого у світі онлайн-брокера, ексміністр економіки України Айварас Абромавичус упевнений: у сімейному бізнесі один у полі не воїн. Для того щоб досягти в ньому успіху, потрібен сильний подружній тандем. «Ми все з дружиною робимо разом»,   – говорить він. Саме завдяки цьому Айварасу Абромавичусу та Катерині Рибаченко вдалося створити одну з найуспішніших українських агрокомпаній, а потім, на піку розвитку, продати її за понад $100 млн.

Що спонукало до продажу прибуткового активу під час війни? Куди далі рухатиметься бізнес-родина та як збирається використати свій капітал?

Спіймати хвилю

Айварас Абромавичус – колишній співвласник шведської інвест­компанії East Capital і тепер вже ексспіввласник підприємства «Агро-Ре­гіон»   – народився в Литві. Його мати працювала бухгалтеркою, батько – виконавчим директором у вільнюській меліорації.

Айварас любив свій дім, який батько добудував на його сімнадцятиріччя, але не залишився в ньому. Після закінчення школи він вступає до щойно відкритого першого на пост­радянському просторі приватного вишу: естонського кампусу Міжнародного університету Concordia на факультет міжнародного бізнесу.

На той час Айварас уже був знаменитістю – членом дитячої баскетбольної команди Литви, яка в 1988 році в Тбілісі стала чемпіоном Радянського Союзу. «Велике коло моїх друзів у Вільнюсі – саме з баскетбольної команди. Серед них дуже багато успішних людей», – розповідає він.

Командний дух завжди володів думками Айвараса, тож в естонському університеті він став граючим тренером і капітаном футбольної та баскетбольної команд й отримав нове коло друзів, один з них і передав йому «пас». «Коли на співбесіді в естонському банку його запитали, чи знає він молодих людей з Литви, яким подобається банкінг, він порекомендував мене», – згадує Абромавичус.

Так у 20 років і прямо на свій день народження, 21 січня 1996 року, Айварас отримує першу роботу –
в найпотужнішій фінансовій інституції Естонії.

Це був Hansabank, який згодом став дочірньою структурою Swedbank. У банку обрали двох литовських студентів третього курсу, щоб вони поїхали в Литву і відкрили там банк для естонців. «Мій найкращий на той час друг почав торгувати у банку валютами, а я – акціями», – розповідає Айварас.

У 22 роки його призначають директором відділу операцій із цінними паперами. Департамент казначейства, 50 людей, середній вік яких 26 років, і вони заробляють 40% прибутку всього банку. Адже на той момент більш досвідчені люди не знали англійської, боялися комп’ютерів.

«Тобто ви спіймали цю хвилю?»   – запитую Айвараса. «Так і є,  – відповідає він, – як хтось до цього спіймав хвилю приватизації, торгівлі кольоровими металами, імпортно-експортних операцій СРСР на Західну Європу. Це також були великі можливості для бізнесу. Важливо тільки було мати коло однодумців   – сміливих, зі зв’язками – і вперед!»

Від онлайн-брокера до агробізнесу

У 24 роки Айварас переїжджає до Стокгольма, де вони з друзями починають стартап – перший у світі онлайн-брокер для emerging markets. Згодом більшість з них працювала в East Capital. Ця інвестиційна компанія, що спеціалізується на ринках Східної Європи, активно діяла у столиці Швеції, керуючи фондами з активами у мільярди доларів.

Айварас в 2002 році був відповідальним майже за всі інвестиції, включно з Україною, а це $400 млн. Банк допомагав виходити на ринок, до прикладу, компанії «Астарта», «Нова Лінія», разом з інвестиційним банком Dragon Capital купив «Чумак». Фонд були великими акціонерами серед міноритарних і в «Укрнаф­ті», й у «Центренерго». Загалом шість партнерів компанії – двоє литовців, троє шведів і одна француженка – заробляли гарні гроші.
2007 рік був найуспішнішим з моменту створення компанії. Вони мали майже 20 різних фондів сумарною вартістю $8,5 млрд.

І ось одного разу, в тому ж успішному 2007 році, відомий шведський підприємець з України Карл Штурен, засновник «Чумака», сказав їм, що поруч з Борисполем його знайомий, колишній міністр аграрної політики Юрій Михайлович Карасик, продає агропромислове підприємство.

«Мені був 31 рік, я про сільське господарство нічого не знав, але приїхав подивитися, і мені дуже сподобалось, – згадує Айварас. – Шведам прийшлося до душі, що це було біля Бориспільського аеропорту. Вони вже уявляли собі тут гольф-поля, логістичні центри. «Ну і, може, заробимо на якійсь там пшеничці.
Айварасе, давай! – заохочували вони. – Скоріше це все купуй, а потім вже подивимося, що з цим робити. Отак я і опинився в сільському господарстві».

Радянський колгосп поруч із Києвом

За словами Абромавичуса, це був типовий колгосп – без технологій, досвіду ведення бізнесу, поваги до людської праці. Єдина перевага   – близькість до Києва, тоді як інші агробізнеси знаходилися на відстані 300–500 км від столиці.

У перший же рік було вкладено велику кількість грошей, щоб компанія зросла з 10 000 га до 63 000. Але, зі слів Айвараса, це була одна з найбільших помилок. «Менеджмент приховував важливу інформацію. Було придбано багато неродючої землі, непродуктивних корів, які замість 9–11 т молока давали дві. Коли збирали перший урожай, виконали план лише на 50%», – розповідає він.

Тоді, у лютому 2008 року, шукали нових топменеджерів, і Айварас, на той час голова наглядової ради «Агро-Регіону», сказав своїм колегам: «Моя дружина готова допомогти».

Катерина

Уперше вони побачилися в 2003 році в Ялті, о п’ятій ранку в ліфті готелю «Ореанда». Айварас виходив з нічного клубу, а Катерина – з ресторану. Ліфт проїхав один поверх. Айварас встиг попросити номер телефону.

Катерина працювала заступницею гендиректора у справах іноземних футболістів у клубі «Металург» (Донецьк) і приїхала до Ялти у відряд­ження. Тож вдруге вони побачились аж через кілька місяців, коли Айварас приїхав до Києва на конференцію, а Катерина – на спортивний матч.

«Я був достатньо активний хлопець і постійно атакував її есемесками. Але вона не відповідала. Так сталося, що той телефон опинився у мами Катерини, вона ним користувалася деякий час. Якось мама сказала їй: «Катюш, якийсь хлопець незрозумілий постійно тобі пише. Подивись». І вона подивилась. 100 повідомлень».

Була зима 2004 року, Майдан, Хрещатик, барикади... «У нас були одночасно революція і кохання», – говорить Айварас.

Невдовзі він пропонує Катерині переїхати до Стокгольма. Весілля відбулось у Вільнюсі, в костелі, де на той час працював його батько. Пропонуючи спільне життя, Айварас говорив, що буде по-всякому, але нудно не буде. Так
і сталося.

Коли на початку 2008 року після народження другої дитини родина переїхала жити до Києва, у них вже були в Україні і великі інвестиції, і великі проблеми.

Саме тоді Айварас сказав колегам: «Моя дружина готова допомогти». За кілька місяців Катерина об’їхала кожне село, що знаходилося на території «Агро-Регіону», і сфотографувала кожну водонапірну станцію, кожний корівник, зібравши все це в чотири великих томи. Після цього рішення про призначення Катерини генеральною директоркою було ухвалено дуже швидко.

На той момент це був певний ризик, згадує Айварас, але він завжди вірив у свою дружину, і небезпідставно. Катерина Рибаченко з червоними дипломами закінчила два виші – Донецький національний університет за спеціальністю «Міжнародна економіка», й університет ім. Адама Міцкевича (Познань, Польща) за спеціальністю «Менеджмент і маркетинг». До приходу в агробізнес вона пройшла школу управління в структурах, де були потрібні максимальна дисципліна та знання юридичних тонкощів, зокрема, працювала на посаді менеджерки із зовнішньоекономічної діяльності в міжнародній компанії, замісниці гендиректора футбольного клубу «Металург».

«Катерина зробила колосальну роботу в «Агро-Регіоні». Вона сформувала сильну корпоративну культуру, поліпшила умови праці та запровадила сучасні підходи до управління. Перераховувати можна безкінечно. Саме Катерина створила компанію такою, якою вона є. Це не моя заслуга», – розповідає підприємець.

Про бізнес вони з дружиною говорять щодня. Буває, що не обходиться без суперечок чи навіть сварок. Якось Катерина сказала: «Досить. Я жінка в чоловічому секторі. У житті є й інші речі, якими я б хотіла займатися». На це Айварас Абромавичус відповів: «Окей, тоді давай ключі від компанії, я сам нею керуватиму». Втім уже наступного дня вона прийшла до нього зі словами: «Ні, не для того я створювала цю компанію, щоби просто так її залишити. Я продовжу».

«Насправді ми з дружиною все робимо разом: працюємо, подорожуємо. Можливо, комусь це може здатися не зовсім звичним. Але це приносить гарні результати. Тож, будемо і надалі дотримуватися цієї формули успіху»,   – запевняє він.

На дні народження подруги

Уся родина разом (зліва направо): донька Софія, дружина Катерина, Айварас із синами Марком та Лукасом

Міністр

2 грудня 2014 року Айвараса Абромавичуса як відомого інвестора запросив на розмову Борис Ложкін, який на той час був головою Адміністрації президента Петра Порошенка. Пропозиція – очолити Фонд держмайна. «Я готовий»,  – відповів Айварас. Через день його запитали, чи готовий він стати замміністра економіки, відповідальним за Фонд держмайна. «Я готовий». Ще через день нове питання: «Так, може, і міністром будеш?» – «Буду і міністром».

«Я був упевнений, що можу якісно допомогти, що державою можна керувати так само, як компанією. На той час у країні 36 місяців поспіль було падіння промислового виробництва, інфляція – близько 10% на місяць. Був непростий, але дуже цікавий час», – згадує Айварас.

У нього була зіркова команда. Вони створювали першу наглядову раду з іноземцями
з «Нафтогазом», мали надію, що держпідприємством можна керувати прозоро і сучасно. Проте 3 лютого 2016 року Айварас подає у відставку через небажання «бути ширмою для відвертої корупції».

Тоді у литовській пресі написали, як добре було б, щоб Айварас став міністром економіки Литви.

«Підтримка у мене була величезна, – розповідає він. – Партія консерваторів пропонувала іти з ними в уряд, і я фігурував у них на білбордах у центрі Вільнюса як майбутній міністр економіки. Якщо б вони виграли ці вибори, я міг би бути першою людиною у світі, яка змогла бути міністром економіки двох різних країн в один і той самий рік – у 2016-му. Після цього були вибори мера Вільнюса. Мене запитали: «Айварасе, будеш мером Вільнюса?» Я їм відповів, що хочу бути мером Києва», – сміється Абромавичус.

Була в його житті ще одна сторінка роботи на великій державній посаді: протягом 2019–2020 років він був СЕО Укроборонпрому, це запропонував йому вже нинішній президент. Але зрештою найбільшим уподобанням залишався «Агро-Регіон».

Дуже емоційний бізнес

У 2021 році Айварас стає мажоритарним власником «Агро-Регіону». Це був складний процес, але вони з дружиною розуміли, що, якщо вкладатися в цей бізнес більше, вони матимуть повний контроль над компанією. Абромавичус пропонує товаришам викупити їхні акції, і всі, окрім колишнього боса, який залишив собі 44%, та фіндиректора, якому дісталося 2%, погодилися продати їх.

Таких великих коштів у родині тоді не було. Вдалося домовитися про певні відстрочки платежів, а також отримати кредит від інвестбанку Dragon Capital. Завдяки доволі агресивному структуруванню цієї транзакції її вдалося реалізувати. Вже в першому кварталі 2021 року її пощастило закрити, адже згодом ціни стрімко зросли. У підсумку перший рік став фінансово найуспішнішим за всю історію компанії.

«Мені сільське господарство подобається, – говорить Айварас. – Це дуже емоційний бізнес. Дивишся на ці поля, куди насіння вкладаєш, переживаєш по кілька разів на рік, як воно зростає, чи перезимує».

Все було добре, але почалося повномасштабне вторгнення в Україну. «Найскладніші часи були з самого початку, тому що ми багато років возили зерно в одеський порт. А тут його закрили», – згадує Айварас. Тоді разом з дружиною вони об’їхали порти в Болгарії, Румунії, Польщі, Латвії, Литві. Кожну залізничну станцію українського кордону майже з метром вимірювали, перевіряючи, чи можна там поставити свій навантажувач. А на станції «Сірет» Чернівецької області побудували невеличкий термінал. Літом 2023 року придбали елеватор на півночі Київської області, також додали новий напрям бізнесу – автоперевезення  – купили майже 20 фур.

Усе це дало свої плоди. На момент продажу «Агро-Регіон» вже не перший рік був однією з найвідоміших агрокомпаній України, входив у трійку найкращих за показниками врожайності й ефективності, мав чистий прибуток за минулий рік понад $20 млн. Для успішного виходу з бізнесу – найкращий час.

Угода на $100 млн

На початку 2026 року родина Айвараса Абромавичуса та Катерини Рибаченко продала «Агро-Регіон» компанії «Енселко» Андрія Веревського за суму понад $100 млн. Цей продаж став однією з наймасштабніших угод зі злиття та поглинання в аграрному секторі.

На момент продажу компанія обробляла 41 000 га землі, мала багато техніки в Київській, Чернігівській, Житомирській та Хмельницькій областях, близько 150 000 т потужностей для зберігання, а також власні залізничні вагони-зерновози. Це був справжній агровелетень.

Угоди такого масштабу ніколи не відбуваються зненацька. Мали збігтися дві обставини.

Перша: мажоритарний акціонер Айварас Абромавичус і генеральна директорка Катерина Рибаченко дійшли висновку, що їхня компанія в операційному плані досягла максимуму, настав час робити щось інше. Друга: ситуація на ринку кардинально змінилася: переробних потужностей в Україні майже на 100% більше, ніж потреб, і переробники стали боротися за продукт шляхом придбання компаній, які мають земельний банк.

Айвараса часто запитують про військовий дисконт: наскільки вартість компанії відрізнялася від ціни, яка могла б бути у мирні часи. Він був, але, за словами підприємця, мінімальний. Оцінка компанії базувалася на матеріальних активах: техніці, елеваторах і правах оренди 41 000 га землі.

«У 2007 році ми купили компанію, яка вирощувала 4 т/га кукурудзи, а продали її з врожайністю 9,6 т/га. Але одна з найголовніших її цінностей – люди. Кілька керівників «Агро-Регіону» вже отримали пропозиції піти до інших агрокомпаній. Ми з Катериною пишаємося, що виростили колектив, який має цінність на ринку. Це успішна історія, але трошки сумуємо за компанією. Адже вона для нас як дитина», – зізнається Айварас.

Провести угоду допомагала незалежна інвестиційна компанія Dragon Capital, але найбільшу роботу, за словами Айвараса Абромавичуса, провела саме команда «Агро-Регіону» – він із дружиною та деякі співробітники компанії. І це був дуже великий досвід, вважає він, який відкрив нові горизонти.

Продавши операційний бізнес, родина поповнила капітал сімейного офісу й отримала можливість диверсифікувати інвестиції, заходити в нові проєкти та формувати довгостроковий сімейний інвестпортфель. Уже наступного дня після підписання договору Айварас Абромавичус здійснив інвестицію в технологічний сектор. Він зазначає, що раніше недостатньо інвестував у нього, зосереджуючись переважно на фінансовому й аграрному секторах, а також на нерухомості. У майбутньому ж планує збільшити обсяг інвестування у новітні технології, адже бачить в них велику перспективу.

Щодо географії інвестицій сьогодні родина Айвараса Абромавичуса та Катерини Рибаченко розглядає багато країн, зокрема Західну Європу.

«Я ніколи не був сфокусований лише на Україні, – додає Айварас. – Упродовж багатьох років інвестую в проєкти в різних країнах Східної Європи, Балтії, а також у Грузії та Казахстані».

Тож зараз до зрозумілого смутку в Айвараса додається і почуття азарту – як у людини, перед якою відкрилася безліч нових варіантів.

Автор: Інга БАЛИЦЬКА

 «Агро-Регіон» – продаж року

I. Актив – «Агро-Регіон»

Земельний банк:
41 000 га (Київська, Чернігівська, Житомирська, Хмельницька області).

Спеціалізація:
вирощування кукурудзи,
пшениці та соняшнику.
Середня врожайність  – 9,6 т/га.

Інфраструктура:
елеватори в Борисполі,
сучасний парк техніки,
власний насіннєвий завод.

II. Стейкхолдери – power couple

Айварас Абромавичус – мажоритарний акціонер компанії (54%), голова наглядової ради.

Катерина Рибаченко – генеральна директорка компанії, віцепрезидентка «Українського клубу аграрного бізнесу».

Подружжя побудувало партнерську модель управління з чітким розподілом ролей: він відповідав за інвестиції та стратегічний розвиток, вона  – за операційне управління та впровадження AgTech-рішень.

III. Деталі угоди

Покупець: група «Енселко»
(Андрій Веревський, Kernel).

Об’єкт угоди: 100% акцій
холдингу Garna Stockholm AB.

Сума: орієнтовно $100 млн.

Висока вартість активу
зумовлена:
західними стандартами корпоративного управління;

прозорою структурою бізнесу;

впровадженням сучасних
систем контролю якості
обробки землі;

високою врожайністю.

Оцінка: одна з найбільших M&A-транзакцій в аграрному секторі України з початку повномасштабного вторгнення.